Новобузька районна рада
Новобузький район Миколаївська область

Історія Новобузького району

Новобузький район — адміністративно-територіальна одиниця Миколаївської області України.

Новобузький район, як і більшість його населених пунктів, має цікаву колоритну і не до кінця вивчену історію.

Нашими степами пройшли скіфи і сармати, господарювали монголо-татари. В кінці XVIII століття територія ввійшла до складу Російської імперії і почалося інтенсивне заселення краю.

Диким полем здавна називався наш край. Історики стверджують, що в цій землі є споконвічне коріння слов'янського роду.

У так званих зимівниках, в наших місцях розселялися козаки Запорізької Січі. Найперші відомості про січовика, котрий поселився над балкою, що пізніше дістала назву Куца, відносяться до 1753 року. Певно, цей рік й слід вважати датою заснування міста Новий Буг.

До 1795 року наші землі входили до складу Катеринославського намісництва, у 1795 – Вознесенської, з кінця 1796 – Новоросійської, а з 1803 – Херсонської губернії.

Куца Балка, Семенівка, Новопавлівка - такі назви мало наше поселення до 2 квітня 1832 року, коли царським указом його було іменовано Новим Бугом. На той час у Новому Бузі мешкало 5381 чоловік.

Саме з цієї дати розпочався інтенсивний розвиток міста.

У 1872 році в п'яти кілометрах від Нового Бугу прокладено залізницю, що з'єднала Харків, Знам'янку, Миколаїв.

Перша церковно-приходська школа була відкрита у 1863 році, а через сорок років у 1902 році двокласна школа. У 1874 році в містечку відкрили учительську семінарію, яка пройшовши багаточисельні реорганізації сьогодні є вищим комунальним навчальним закладом «Новобузький педагогічний коледж».

У січні 1920 році за рішенням Всеукраїнського ревкому Херсонська губернія була розділена на Одеську і Херсонську з центром у Миколаєві, а 1925 року Миколаївська область стає самостійною адміністративно-територіальною одиницею, до складу якої увійшло 9 районів, в тому числі і Новобузький.

Районним центром Новий Буг став у 1922 році. На той час у місті проживало 16500 жителів. До складу району ввійшли території Новобузької, Антонівської, Полтавської, Новополтавської, Новопавлівської, Явкинської, Єфінгарської, Горожанської волостей. В районі було 65 населених пунктів і 20 сільських рад. Найбільшими були Полтавська (Полтавка, нині місто Баштанка) – 7265 душ, Новосільська – 5690 душ і Явкинська – 4815 душ.

У період колективізації (1926 р.) в районі налічувалось 40 сільськогосподарських артілей і 11 товариств по обробітку землі. У 1928 році район займав територію 1099,95 км і налічував 40925 населення, які проживали у 132 населених пунктах.

Найбільшою гордістю краю є його люди.

Спиридон Феодосійович Черкасенко (1876-1940) відомий поет, драматург, публіцист, укладач книжок для українських шкіл прославив наш край своїми творами, любов’ю до мови і культури українського народу.

Наша земля зростила п'ять Героїв Радянського Союзу: Михайла Іларіоновича Москаленка, Василя Федосійовича Цибулька, Миколу Івановича Яшина, Василя Ілліча Михлика, Мойсея Фроїмовича Мар'яновського, кавалера трьох орденів Слави Мигуна Петра Семеновича; дванадцять Героїв Соціалістичної Праці: Романа Микитовича Кучеренка, Ганну Терентіївну Осадчу, Ксенію Андріївну Курдіяш, Семена Тимофійовича Повстяна, Михайла Федоровича Терехова, Бориса Германовича Мазіна, Михайла Ілліча Кузьому, Івана Микитовича Фейчера, Олександра Гавриловича Рибака, Федору Костянтинівну Дуду, Ніну Лаврентіївну Пономар, Івана Семеновича Дергачова; орденоносців багатьох орденів Діану Федорівну Поліщук, Ніну Афанасіївну Усенко, Катерину Миколаївну Ситник та ще багатьох невтомних трударів.

Новобузький район вважається унікальною рекреаційною зоною, оскільки тут туристи мають можливість провести свій відпочинок у тих місцях, де впродовж останніх 100 років не велась господарська діяльність. Це регіональний ландшафтний парк «Приінгульський» створений у 2002 році на ділянці від долини річки Інгул між селами Софіївка та Розанівка. Його територія - 3152,7га. входить до складу частини природно-заповідного фонду України.

Унікальність парку - річка Березівка – єдина в Україні, яка не має жодної дамби. На території парку ми маємо рідкісну можливість бачити та зберегти первозданну водойму Софіївського водосховища, ділянки долини річки Інгул з її унікальними природними комплексами, фрагментами цілинного степу, гранітними відслоєннями, водостоками, лісовими насадженнями, рідкісними та зникаючими видами тварин, що перебувають під охороною держави.

Флора території налічує біля 600 видів рослин, з яких 20 видів занесено до Червоної книги України, чотири – до Європейського Червоного списку, а п’ять – Світового Червоного списку, один – до списку Берлінської конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі.

Перлина Новобужжя, його візитна картка - Свято-Михайлівський храм Свято-Михайлівського Пелагеївського жіночого монастиря. Це місце паломництва та поновлення життєдатних сил з мальовничою природою довкола. Церква розташована на березі річки Інгул у с. Пелагеївка - пам’ятник архітектури початок XX ст.

Храм зводили брати Андрій і Михайло Дуриліни в пам’ять про матір Пелагею, яка трагічно загинула. Будівництво храму завершено 1904 року. За архітектурним рішенням храм дуже схожий на Храм Василя Блаженного (Собор Покрова Божої матері), що на Червоній площі у Москві. До 1932 року у храмі проводилася церковна служба, далі, аж до 1986 року храм використовувався як комора місцевого колгоспу. У роки Великої Вітчизняної війни в нього потрапив один снаряд, який на щастя, не спричинив великої шкоди. Церковна служба відновилась 25 квітня 1992 року, після передачі храму власнику – Українській православній церкві.

З 1996 року тут організовано жіночий монастир. Двічі - у 2000 та 2004 роках мироточила ікона Володимирської Божої Матері. Ікона XVI ст. із зображенням страждань Ісуса Христа, пошкоджена часом, почала проявляти раніше небачені деталі малюнка. Тут були випадки божественного зцілення прихожан від невиліковних хвороб.